«Підкова» АНАЛІЗ (паспорт) — Жиленко Ірина

Ірина Жиленко аналіз вірша “Підкова” – тема, ідея, художні засоби, віршований розмір. Ця інформація допоможе пілготувати літературний паспорт твору.

Зміст

1. Жиленко “Підкова” аналіз (паспорт)
2. Художні засоби “Підкова”
3. Сюжет поезії “Підкова” 
4. Ірина Жиленко “Підкова” читати
5. Вірш “Підкова” слухати аудіо

Автор – Ірина Жиленко

Жанр – вірш

Тема “Підкова”: зображення ліричної героїні твору, яка знайшла золоту підкову, загублену конем Дідуся Мороза, і прагнула, щоб за її допомогою здійснилися всі бажання і мрії.

Ідея “Підкова” : кожна дитина відчуває себе щасливою, коли у новорічні свята всі її сподівання і мрії стають реальністю.

Основна думка: кожна дитина мріє про здійснення власних бажань, вірить у Діда Мороза, щасливу підкову.
Провідний мотив – не можна бути щасливим за рахунок інших.

Віршовий розмір – п’ятистопний ямб

Римування – перехресне

Художні засоби “Підкова”

• метафори: «ішов сніг», «Дід Мороз протрюхикав», «розгубились в небі літаки», «літали, кричали, крильцями дрижали»,  сніг світився, кінь протрюхикав , «зійшлися і роззявили роти сімсот роззяв», підкова лежала серпиком, літаки крильцями дрижали;
•  епітети: «сніг зелений, фіалковий, рожевий», «золота підкова».
•  риторичні оклики: «Мама!», «Щоб все мені збулося!».
• персоніфікація – розгубились в небі літаки, кричали: «Мама!»;
• порівняння – на місяць схожим серпиком підкова лежала.

Сюжет поезії “Підкова” 

Ліричною героїнею твору є дівчина (можливо, сама поетеса в дитинстві). Дівчина знайшла дивовижну (золоту) підкову, яку загубив кінь Діда Мороза. Ця чарівна річ всіх здивувала, навіть «розгубились в небі літаки», «зійшлися … сімсот роззяв». Героїня звертається до підкови, щоб та допомогла їй у здійсненні мрій і бажань. Але враховуючи те, що підкова не її, а коня Діда Мороза, дівчина вирішує купити шубу і поїхати до нього в Лапландію, щоб повернути загублену річ.

Хатеристика героїні твору.

Лірична героїня вірить у силу чарівних речей, фантазерка, мрійниця, порядна, відповідальна.

Ірина Жиленко “Підкова” читати

Була зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.

Та не просту. А золоту. Таким,
на місяць схожим, серпиком лежала, —
аж розгубились в небі літаки,
кричали: «Мама!» —
Й крильцями дрижали.

А я знайшла. Сказала їй: — Світи
тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти
сімсот роззяв. Стоять вони і досі…

Круг них світився то зелений сніг,
то голубий, то ніжно-фіалковий.